Стилістичний синтаксис вивчає функціонування синтаксичних одиниць у різних стилях мовлення, стилістичні функції головних та другорядних членів речення, варіантність синтаксичних зв’язків, відношення між різними членами речення. Саме тому цей мовний рівень відіграє важливу роль у формуванні індивідуального стилю письменників. Основні синтаксичні одиниці – словосполучення і речення. Їх дослідження становить одну з важливих проблем сучасної лінгвістики. У сучасному українському мовознавстві існує два підходи до витлумачення ускладнення: традиційний формально-граматичний і новий семантичний. Складність цієї проблеми полягає і в тому, що синтаксичний рівень виступає завершальною ланкою мовної структури, він формується внаслідок діалектичної взаємодії, тісного переплетення лексичної і морфологічної семантики з семантикою синтаксичного зв’язку в межах словосполучення і речення. У синтаксичному членуванні мови виявляється активний зв’язок між формально-граматичними категоріями і відображеним у їхній структурі стилістичним наповненням. Усе це зумовлює різноаспектний підхід до вивчення синтаксичних явищ, зокрема й через призму стилістики. Традиційний підхід до проблеми простого ускладненого речення визначається суперечностями, навіть у визначенні ускладнювальних засобів. У новітніх дослідженнях науковці пропонують звертати увагу на те, що виділяти речення слід з урахуванням його власне-семантичної, семантично-синтаксичної і формально-граматичної структури, між якими не існує однозначної відповідності. Синтаксис, на відміну від усіх інших рівнів, є завжди експресивним і вся його структура підпорядкована виразному відображенню емоцій та різних авторських смислів і намірів. Завдяки вдалому застосуванню конструкцій стилістичного синтаксису письменники мають змогу розкрити певний замисел художніх текстів, а також надати своїм працям емоційного забарвлення та експресивного вираження. У цьому сенсі речення з однорідними підметами й присудками є важливою ознакою індивідуального стилю Гаськи Шиян, оскільки письменниця за їх допомогою урізноманітнює авторське мовлення, надаючи розмовно-побутового колориту образам персонажів.