Власне ім’я супроводжує людину протягом усього життя і становить його своєрідний, невід’ємний атрибут. Основна функція антропонімів полягає в тому, що ім’я, прізвище та ім’я по батькові і фактично, і юридично виступають як засіб ідентифікації людини в суспільстві. Антропоніми також виконують такі функції в мовленні, як номінація, диференціація, зміна імені, пов’язана з віком, сімейним станом, життям серед людей іншої національності, переходом в іншу віру, вступом у таємні товариства тощо. Система імен українського народу формувалась упродовж багатьох століть. Основу її становлять імена християнського календаря: грецькі, римські, єврейські. Їх поширенню найбільше сприяло запровадження християнського обряду хрещення, коли священик давав дитині ім’я відповідного святого, нерідко чужомовне й малозрозуміле. Тому українці намагалися надати таким іменам власного фонетичного і морфологічного вигляду. Фактично жоден художній твір не обходиться без власних назв, що меншою чи більшою мірою представлені в ньому. Функціонування власних назв у тексті має свою специфіку. Власні назви мають бути стилістично правильними і точними, відповідати духу, ідеї, меті твору, зобов’язані передавати характерний колорит, а іноді – і певний спеціальний сенс, особливе значення, в якому виражена авторська ідея. Вдало підібране ім’я стає додатковим засобом характеристики персонажа, посилює емоційне враження від усього твору. Антропоніми, залучені для створення літературних образів у складі інших стилістичних засобів, створюють тематичне поле, відіграють конструктивну роль у передачі людських взаємин, відтінків наївності, офіційності, вікових оцінок та інших модальних характеристик. Власні імена у творах подані зазвичай у різноманітних інтерпретаціях: від офіційних форм – прізвище, ім’я, по батькові – до улесливо пестливих, буденних, що значною мірою сприяє дослідженню їх функціонування, мети і ситуації використання, способів творення та структури в ономастиці українського мовознавства. У статті аналізуються способи власного особового називання персонажів чоловічого роду, стилістичне використання цих антрополексем на матеріалі книги Марії Матіос «Нація». Більшість головних і другорядних персонажів твору отримує додаткову авторську характеристику через етимологію обраного антропоніма. Власні імена в романі виконують інформаційну, оцінну, естетичну, експресивну та інші функції. Сукупність власних особових назв твору становить гармонійну єдність і потужну силу, що активно діє на реципієнта, створюючи сповідальну достовірність зображення.